Міні-гід Сантьяго, Чилі
Чилійці з прадавніх часів п’ють, курять і ганяють м’яч. Невід’ємною частиною їхніх всіх ритуальних зібрань чи великих свят завжди був алкоголь, тютюн та ігри – це цілий культурний пласт, тож може бути що в цій царині вони найбільші експерти на цій планеті. Нормальна нація, далі в принципі можна не читати, вже одного цього факту достатньо, щоб просто купувати квитки до Сантьяго 🙂
А ще в них за прадавніх часів був матріархат, верховним жрецем могла бути тільки жінка, бо вони вважали, що жінки через природню інтуїцію та рівень відчуття оточуючого світу мають прямий зв’язок з вищими силами. І в цьому безперечно щось є, хоча в сучасному Чилі, не зважаючи на історію, гендерні проблеми такі самі як і по всьому світу зараз.
Для мене столиця країни Сантьяго виявилася несподівано величезним розвинутим містом. Чилі назагал за останні десятиріччя розвивається непоганими темпами, і це видно по всьому – якість доріг та транспортна система в цілому, кількість бізнесів, будівництва, але звичайно в країні залишається і велика кількість проблем. Одна з них – освіта. Освіта надзвичайно дорога, мало кому доступна, а крім того навіть за наявності коштів дістатися до хорошої школи не так просто. Школа проводить конкурс не тільки серед учнів, а ще й серед їхніх батьків, і якщо батьки за якимось параметрами, наприклад соціальний статус чи національність, школі не підходять – дитині годі туди й дістатися. Про національність це не жарт – приватні школи поділені на британські, німецькі, єврейські тощо. Мені розказували як один з керівників міжнародної компанії, що етнічно походив з маленької африканської країни не міг влаштувати свою дитину саме через національність. Кастовість наразі нікуди не ділася. І можливо це вплинуло і на архітектурний вигляд – все знаходиться за заборчиком, буквально все і скрізь огороджене, територія кожної багатоповерхівки, навіть в новій частині міста хмарочоси і ті огороджені. Я таку кількість парканів бачила напевно вперше в житті. Але це можливо створює свій колорит.
Віза
Майже нікому не потрібна. Країна дуже відкрита до світу, у них навіть мита для іноземних товарів немає – відмінили, що стало стимулом для економіки.
Валюта
Чилійське песо. Багато песо. Так багато, що мені забрало декілька днів, щоб зорієнтуватися що почому конвертуючи в долари. Декілька разів ставалися конфузи через конвертацію, так мій чоловік замовив гіда і був впевнений, що кошт 60 доларів, а по факту виявилося 200. І це при тому, що ми досить привчені до різних валют. Ну от спробуйте порахувати, якщо 1 долар коштує 645 цих песо.
Як дістатися
Аеропорт Сантьяго доволі великий і вони його напхали всілякими сучасними штуками, єдине, що забули – побудувати правильну логістику процесів. Тому вийти з аеропорту, через додаткові кордони перевірок документів і отриманого багажу, забирає час, а потрапити на літак – може взагалі перетворитися на пригоду. Я власне вперше проривалася до літака протягом трьох годин. Ручна міжнародна реєстрація на декілька рейсів перетворює аеропорт на базарну площу з хаотичними процесами. Навіть пріоритетна посадка не рятує. Знову таки – декілька додаткових перевірок вже після звичайного секюріті не тільки стають несподіванкою, але й забирають час. Так що рекомендую в аеропорт приїжджати заздалегідь, дуже заздалегідь.
З аеропорту і в аеропорт дістатися можна на таксі чи автобусом. Uber офіційно в аеропорту заборонений, але викликати його можна. Правда водії ховають телефони, обнімають незнайомих пасажирів і просять сідати спереду, щоб створити враження родичів чи знайомих. Але Uber буквально вдвічі дешевший за таксі.
Транспорт
Транспортна система в місті чудова. Дуже добре розвинене метро – 6 ліній, комфортне, доїхати можна куди-небудь, розібратися легко, навіть що ніхто зі співробітників не говорить англійською, кошт 1 долар. Я з задоволенням користувалася, тим більше, що часто метро багато швидше за таксі з уваги на постійні пробки.
Комфортні автобуси, для яких виділені окремі лінії, ну і звичайно таксі та Uber. Останній, як я вже зазначала вдвічі дешевший за таксі, швидко приїжджає, добре працює. Виглядає також, що в місті дуже популярний Uber eats – бо я їх без кінця скрізь бачила – на велосипедах, мотоциклах і навіть пішки.
Орендувати авто також можна. Я би рекомендувала правда це робити в тому разі, якщо є бажання трохи поїздити по країні. Дороги чудові, все добре позначено, дуже легко рухатися, а види на Анди такі, що часом перехоплює подих. Але в Сантьяго ми їздити за кермом побоялися – розв’язки досить складні, багато тунелів, де пропадає GPS, стиль їзди досить агресивний – хто більш нахабний той і правий, поліції багато, штрафи роздають щедро, але якщо тільки можна щось порушити – водії порушать, ну і звичайно машин багато, пробки досить серйозні.
Житло
Місто величезне, тож знайти таке місце, щоб до всього було близько – не вийде. Треба буде поїздити. З іншого боку дістатися на метро куди-небудь – швидко, зручно і дешево. Так з центра до нової частини це буквально 10 хвилин, ну і 1 долар, як я вже писала. Так що загалом не принципово де ви виберете житло.
Найпопулярніші місця для житла історичний центр, туристичний район Провіденсія (Providencia), відомі мережі готелів розташовані в основному в районах EI Golf та Las Condes. Кошт в середньому 100 доларів, тризіркові отелі (досить непогані) можна знайти від 50 доларів за добу, ну 5-ти зіркові – 300 і більше.
Що робити
В місті працює мій улюблений Hop-on в місцевому виконанні Turistik. Я взяла квиток на два дні і не пожалкувала – місто величезне, трафік в місті скажений, тож проїхати за один день з тим, що десь ще й виходити навряд чи вийде, хоча вони декларують 2,5 години маршрут. Крім того такий квиток вже включає в себе проїзд на Телерфіко (канатна дорога на Сан Крістобал пагорб) та старий фунікулер з іншої частини цього ж пагорбу.
Єдине що варто зазначити, що квитки в самому автобусі тут купити не можна, треба замовляти через Інтернет, в готелі, в офісах компанії, яких є декілька по місту, ну або на центральній площі ходять такі спеціально позначені люди J Ще було досить дивно, що вони замість квитка причепили мені паперовий браслет на руку і попросили його не знімати 2 дні, бо квиток відновити не зможуть. Не всі зупинки автобусу позначені, часто просто треба запам’ятати де ти вийшов, або буде квест як у мене чорти його батька знає де серед чужого міста. Ну і інформації в них малувато, якщо чесно. Величезні проміжки в навушниках тільки музика, при цьому важко повірити, що про цю країну немає що розказати. Тож сказати, що я прямо таки рекомендую – не можу. Детальну інформацію можна подивитися тут: https://touristik.com/
Вони до речі також організовують купу інших різних екскурсій.
Історичних будівель в місті мало, всі вони європейського стилю, переважно французьке бароко або монументалізм, розташовані в основному в історичному центрі. Музеїв, хоч і великий перелік, але більшість з них не надто цікаві, маленькі та й не завжди мають англомовну версію хоча б підписаних табличок. Куди варто зайти – Музей мистецтва Чилі докулумбівського періоду (Museo Chileno de Arte Precolombino) – цікава експозиція не тільки історії Чилі, мистецьких пам’яток, а також непогана колекція з інших регіонів Південної Америки (мая наприклад чи інків) і таблички підписані з поясненнями англійською мовою. Ні гіда ні аудіогіда на жаль не існує, але і написаної інформації в принципі досить.
Ну і зайдіть до центральної бібліотеки – чудова будівля, вхід вільний, працює безкоштовна експозиція.
Позатим місто досить колоритне, надзвичайно чисте (вони чистять безперестанку) і побродити по ньому досить приємно. Люди треба сказати надзвичайно гостинні. Всі, от буквально всі дуже раді туристам і всіляко пробують допомогти. Це виглядає дуже мило – навіть якщо людина знає пару англійських слів, вона буде пробувати говорити з тобою і буде шукати спосіб пояснити тобі ситуацію чи вирішити твоє питання.
Що ще варто відвідати?
Вже згаданий Сан Крістобал пагорб. Тут величезний прекрасно впорядкований парк, надзвичайні види на місто та Анди, величезна статуя Діви Марії, ну і дістатися сюди можна в два способи. Перший це сучасна гондола Telerifico (вартість квитка в один бік близько 3-х доларів, можна купити в обидва боки, або комбінацію з фунікулером) і другий – це старий фунікулер (така сама вартість). Причому на фунікулер черга кілометрова і на пару годин навіть в несезон, можливо через те, що до входу простіше доїхати громадським транспортом. Але відкрию секрет – від готелю Шератон до входу на Телеріфіко їздить безкоштовний шатл, тож рекомендую скористатися і не стояти в черзі. Я власне на пагорб піднялася Телерфіко, а спустилася на фунікулері.
Проте найкращий вид на місто і на гори з оглядового майданчика на 64-му поверсі новозбудованого хмарочоса Costanera (це найвища будівля по всій Південній Америці). Оглядовий майданчик це мабуть не зовсім правильна назва, бо тут два величезні видові поверхи (один закритий і другий під відкритим небом), де пройшовши по колу можна справді побачити і все місто і гори. Просто неймовірно. При цьому скрізь є таблички з коротенькими поясненнями, що ви перед собою бачите і невеличка історія цього місця. Черги немає взагалі. Власне сам хмарочос відкритий тільки 2015 року, а майданчик відкритий трохи пізніше, тож я думаю, що більшість туристів його просто ще не відкрили для себе. Дуже рекомендую, кошт близько 20 доларів і воно того варте.
Не далеко від центру розташований ще один пагорб, значно менший від попереднього, але може навіть більш цікавий – Санта Лучія. Тут крім гарного парку, досить добре збережена фортеця 16-го століття та палац, в якому зараз розташований музей міста (правда чомусь зачинений). Територія презентує життя чилійської знаті.
Los Dоmingos – досить велика територія вже на околиці міста – відтворене давнє чилійське поселення, яке зараз перетворили на мистецький ринок автентичних виробів. Хаточки, маленькі вулички, струмочки і криниці, кафе і купа крафтових виробів – колоритно і можна щось цікаве для себе знайти.
Ну і варто побродити різними районами міста – історія і сучасність переплітаються тут дивовижним чином.
Одноденні екскурсії
Зараз один з найпопулярніших напрямків – це каньйон Maipo, ну тобто екскурсії можуть називатися по різному і пропонувати начебто різну програму, але насправді всі приїжджають до одного й того самого місця – штучно створеного озера для збору води для Сантьяго. Створено озеро давненько, але пару років тому якась розумна людина почала привозити приватно сюди туристів і тепер тут просто паломництво. При тому, що інфраструктури ніякої немає. Взимку дорогу перекривають, тож транспорт зупиняється далеченько від озера і далі вже весь натовп шурує пішки по кризі хвилин 40. Туалетів чи їжі тут також немає, точніше є місцеві підприємці, які продають канапки прямо з багажника авто. Ну й вид щоб сказати, що прямо заради нього потрібно так мучитися – то ні. Для мене найцікавіше з усієї подорожі був зіп-лайнінг через інший каньйон в екотуристичному центрі “Cascada de las Animas”. От його якраз дуже можу порекомендувати – на додачу до території, що може сама по собі бути музеєм, маса різного роду активностей – рафтінг, зіп-лайн, байкінг, хайкінг – майже все для активного екотуризму.
Ну і звичайно крім гір кращими можуть бути тільки гори 🙂 Анди відрізняються від усіх інших. Тут в горах до речі вже понад десятиліття йде глобальний суперечливий національний проект – побудувати високовольтну мережу для електрики. Суперечливий, бо там безлюдні простори, складний ландшафт і високий кошт, з іншого боку прихід цивілізації дає надію на розвиток, а наразі робочі місця. Якби там не було, схоже, що компанія-виконавець досить непогано почувається і активно підключилась до туристичного бізнесу, зокрема наставивши всяких пунктів прокату лижного одягу наприклад для всіх бажаючих відвідати озеро в каньйоні Maipo, бо 40 хвилин йти в холоді охочих не багато, а температура стає таки несподіванкою, тож всі активно екіпіруються. Лижні штани коштують 15 баксів, рукавички 3 бакси, про що я справді не пошкодувала, так це про оренду взуття (15 баксів), бо крига місцями перетворюється на болото.
Інший напрямок туристичного паломництва – це містечка на узбережжі Тихого океану, в основному Vina del Mar та Valparaiso. Вони не єдині, таких як Vina del Mar тут останнім часом розвинулося ще декілька, вони плавно переходять одне в одне, без очевидних кордонів. Мило і це мабуть все. Океан тут холодний, історії залишилося не багато, хоча є пара цікавих будинків і навіть музей, люди приїжджають просто побродити біля води чи на якісь фестивалі. Valparaiso вважається більш історичним містом, хоча для мене воно стало напевно одним з найдивніших, які я коли-небудь відвідувала. Знамените воно в першу чергу своїми кольоровими будинками, на справді це дивний відкритий музей стрітарту. А в цілому – просто портове місто.
Ще два популярні напрямки – це катання на лижах (якщо є гори, то не може не бути лиж) і винарні. На лижі їдуть в основному до Velle Nevado, є ще правда El Colorado, рекламують їх скрізь як світового рівня лижні курорти, треба сказати, що рівень справді не поганий, хоча до американських чи альпійських їм треба ще трохи рухатися. Також сюди можна приїхати і просто погуляти, знову таки маса пропозицій, замовити можна або на сайті turistik.com, або в готелі, або на viator. Вартість в середньому 120 доларів, що входить в ціну – треба кожен раз уточнювати.
Винарні по Чилі скрізь, що не дивно, я думаю, що чилійське вино можна зустріти по всьому світу, воно справді хорошої якості, і тут цілі регіони, де тільки цим і займаються. Крім дегустації на винарнях зазвичай є також ресторан, де можна скоштувати справді шедевральних страв. Власне мій найкращий обід в Чилі був саме на одній з таких винарень, ще й один з найдешевших як виявилося, тож рекомендую Ruta del Vino Casablanca https://rutadelvinodecasablanca.cl/es/restaurantes/vinamar/
Їжа
Їжа в Чилі дорога і не завжди смачна. Треба шукати місця, питати місцевих і дивитися рейтинг. В нашому готелі Intercontinental готували так, що ми другий раз вже не хотіли там вечеряти. В середньому обід на двох з склянкою вина в пристойному місці буде в районі 100 доларів, а то і більше.
З ресторанів, які можу порекомендувати, крім вже вищезгаданої винарні, ресторани в Parque Arauco, це шопінг-центр в новій частині міста з бутіками типу Валентино, але гарний дизайн на великій території, яка перетворена на сад з фонтанами, має також цілий поверх чудових ресторанів різної кухні. Я особисто можу порекомендувати La Perla del Pacífico – цікавий морський дизайн, прекрасний сервіс, великий вибір рибних страв, чудовий шеф – ми залишилися більш ніж задоволені, tripadvisor і yelp з нами згодні J кому цікаво – тому сюди http://www.laperladelpacifico.cl/en/
Ну загалом по всьому місту купа затишних ресторанчиків, але знову – питайте рекомендації.
З дешевшого – купа фастфуду в варіантах, бургер коштуватиме майже 6 доларів, комбо майже 25.
З цікавих страв я би відзначила пайла марина (Paila Marina) традиційний чилійський суп з морепродуктів – морепродуктів тут багато всяких і креветки, і мідії, і різні види риби, і на скільки я зрозуміла існує специфічний чилійський рецепт його приготування, дуже смачно.
Пастель де чоклі (Pastel de Choclo)– повсякденна їжа пересічного чилійця, страву можна було б назвати пирогом, але подається вона в глиняній мисці – різні види м’яса запечені в кукурудзяній каші.
Кукурудзяна каша, точніше кукурудзяне пюре – національний гарнір. Я навіть не підозрювала раніше, що з кукурудзи можна зробити пюре. Смак цікавий, навіть не здогадаєшся, що це кукурудза.
Дуже популярна емпанада (Empanada), це млинці по-нашому, з різними начинками. Особливо розповсюджено зі згущеним молоком. Взагалі тут рай для любителів згущеного молока – вони з нього роблять такі комбінації, що можна язик проковтнути. Саме по собі згущене молоко – це все-таке аргентинське національне дульче лечо, але чилійці його прекрасно адаптували.
Загалом все найцікавіше в Чилі – це в першу чергу унікальна природа як гейзери, пустелі, озера, тисячолітні льодовики, звичайно гори та вулкани, і розташовано воно в основному далеко на Півдні чи Півночі країни, але й столицю відвідати варто, хоча б на декілька днів і хоча би заради абсолютно неперевершеного виду Анд, які оперізують місто.
