Особливості їзди за кермом в США та найбільш красиві дороги

В США авто – невід’ємна частина життя кожного жителя починаючи з 16-17 років. І не тільки власне авто. Тут брати машину на прокат – як в Європі сідати в автобус. Одна з причин – нереально великі відстані поміж всім і практична відсутність інших способів добратися. Для Сполучених Штатів – 2 години машиною – це вважається поруч. Проїхати з Чикаго до Денверу (майже 1200 км) – легко, ніхто навіть не думає. Ми і купа наших знайомих робимо такі рейди регулярно – рано встали, пізно ввечері вже в Колорадо.

Не такими вже й важкими ці рейди роблять на загал чудові дороги (ну аж поки ви не попадете десь у сільську місцевість, або на бічні траси – тут можуть бути серйозні сюрпризи). Правда вестибулярний апарат, який не звик до трекової побудови трас і покатих боків дороги, – довго перебуває в шоці і тіло автоматично ще довго пробує пригальмовувати на поворотах замість набирати швидкість.

Швидкість. Кожне містечко чи село може її встановити на свій розсуд. Причому знак такого обмеження може бути десь в одному-двох місцях, а більшість часу всі мусять інтуїтивно здогадатися яка в цій місцевості дозволена швидкість. Те саме на бічних дорогах  – квест – знайди знак обмеження, або спробуй здогадайся, або просто не попадись поліцейському з кущів. А часом, як в Чикаго, встановлене обмеження швидкості просто до дупи – бо тут можливо тільки дві прямо протилежні ситуації: всі або їдуть на 20 миль швидше дозволеного, або – стоять. Поліцію на швидкісних трасах Чикаго за 2 роки я бачила один раз – пробували наздогнати вантажівку, чим закінчилося – не знаю. Взагалі треба знати, що поліцейські в кущах – ніяка не метафора, вони таки ховаються, спеціально. У них тут навіть змагання проводять – хто придумає краще сховатись (переможцями були не тільки ті, що в кущах сиділи, а й ті, хто залазив на дах гаражів). Важливо знати: якщо поліція таки зупинила, водій повинен сидіти і не рухатись, аж поки до нього не прийдуть і що-небудь не спитають. Якщо почати рухатися – можуть і вистрелити.

Інша річ, яка мені особисто не зрозуміла, власне вона нікому не зрозуміла – це раптовий повний стоп на трасі, після того, як ти тільки що гнав 70 миль на годину або навіть більше. Тобто буквально часто їзда відбувається в стилі – 70 миль, стоп, 70 миль. Я в хронічному напруженні – ніколи не знаю, чи встигну загальмувати.

Стиль їзди дуже відрізняється від штату до штату, і від міста до міста. Два найгірші по цілій Америці місця для водіїв це Нью-Йорк і Лос-Анджелес. До Нью-Йорку, наприклад, на машині краще взагалі не потрапляти, особливо на Манхетин. Місцеві про це добре знають, тому там таке популярне таксі. Напевно більш агресивного місця в світі і не існує, так само як правила дорожнього руху на Манхетині існують досить умовно: вас будуть підрізати, штовхати, будуть несподівано розвертатися в протилежний бік, переїжджаючи клумби, будуть несамовито сигналити і карати за помилку, а також оштрафують за 2 хвилини простроченого паркінгу. Взагалі ввічливість водіння в США – це відносний міф. Спокійно тільки в сабербс чи малих містечках, тут справді все більш урівноважено та чемно. В великих містах можна спостерігати все що завгодно: і як з трьох ліній всі пробують впхатися в одну, створюючи пробку, і як раптово, без поворотів, вскакують прямо перед тобою, і гонщиків через всі три-чотири лінії, і все інше, що можна бачити скрізь, разом з регулярними аваріями. Якщо трапилась аварія – машину бажано пересунути на бік, щоб не заважати іншому трафіку. Як показала моя сумна практика – поліцейський потім таки не може встановити, що спричинило аварію і легко може сказати – розбирайтеся самі.

Дві осьові – тут ні про що. В більшості випадків їх можна перетинати. Коли можна повертати чи розвертатися – здогадайтеся самі. Позначення будуть тільки на заборону. На червоний, якщо немає знаку, який забороняє, можна виконувати правий поворот. Але не у всіх штатах 🙂 Взагалі з правилами та дорожніми знаками тут так само цікава історія. Правил дорожнього руху – тонюсінька книжечка, де все описано загально. Дорожніх знаків на половину однієї сторінки А-4, це всьо. Бо всю іншу інформацію вони пишуть вздовж дороги на знаках! Реченнями! При цьому іспит можна здати якою-небудь мовою, а написи – тільки англійською. Для мене просто загадка, як їздить та частина Америки, яка англійською не володіє.

При цьому кожен з 50-ти штатів має свої правила руху. Має свої водійські посвідчення. І якщо людина переїжджає з одного штату до другого – мусить знову здавати на права, досвід при цьому не має ніякого значення.

Тож через те, що правила в кожному штаті мають свої особливості, при перетині кордону штату буде величезна табличка “State Law”. На швидкості 75 миль на годину, мені ще ні разу не вдалося прочитати жоден з таких текстів, написаний дрібними літерами. Також реченнями, вас попередять про всі інші ситуації, наприклад про те, що вже можна робити обгін тільки обережно, попереду ремонтні роботи, про те, що можливо вам краще вибрати іншу дорогу, що якась частина дороги буде закрита в якійсь певний період часу і ще мільйон порад, заборон, попереджень тощо. Мені часто хочеться терміново пересунитися з крайньої лівої, зупинитися і почитати. Особливо ввечері, коли нічорта вже не видно.

Надзвичайно багато платних доріг, або платних полос траси, і більшість цієї інфраструктури – автоматизована. Кожне авто, і власне, і взяте на прокат, буде мати «коробочки» – датчики, які платять за проїзд (підключено до кредитної картки). Тому в половині випадків ніде ніяких людей, і якщо «коробочки» немає, або в цьому штаті вона не працює – доведеться записувати на якому кілометрі траси ви перетнули пункт автоматизованої оплати, щоб потім пройти квест – знайди де і як оплатити проїзд, бо будьте впевнені – вас точно знайдуть і пришлють штраф. Власне половина лобового шкла мого авта обліплена різного роду датчиками і декількома “коробочками” на більшу частину штатів. Я вже починаю переживати, що за всім цим хазяйством скоро мені дороги не буде видно.

Що я надзвичайно люблю під час довгих переїздів в США – їхні rest areas. Це зазвичай добре обладнані величезні площі з будівлею. В цих місцях можна: поїсти-попити, вигуляти собачку, дітям погратися, сходити в туалет, попити водички (в США вірять в цілющу силу води, отже вона буде майже скрізь і це нічого не коштує), дізнатися про штат: що відвідати, відомих осіб, історію, дістати мапи і інформаційні буклети, іноді буде музей; часом можна взяти душ, і майже скрізь – посмажити гриль. Розташовані ці відпочинкові зони в залежності від завантаженності траси – на відстані 20 миль одна від одної, або 150. Наповнення, архітектура, набір послуг – будуть залежати від того на скільки багатий той чи інший штат, адже це все існує і утримується саме за рахунок бюджету штату.

Багато доріг, особливо в туристичних штатах, таких як Каліфорнія, Колорадо, Юта, Арізона – обладнані також видовими майданчиками, бо природа там справді чудова і подивитися є на що. І це саме по собі може бути планом подорожі. Деякі з трас такі, що просто перехоплює подих. Мій ТОП-5 виглядає так:

Лідер тут, як на мене Road №1 Каліфорнія або  РСН. Дуже рекомендую проїхати її від початку до кінця. Ми зробили це двічі. Траса йде узбережжям Тихого океану, має багато з’їздів до надзвичайної краси парків, зокрема з тисячолітніми секвоями, видових майданчиків, місця збору диких тварин і архітектурні пам’ятки такі як Hearst Castle – один з двох замків на всю Америку, відкритих для відвідування.

Арізона траса 179 –  надзвичайно чудернацькі пейзажі червоних гір на фоні яких височіють кактусові дерева – заворожуюче. Багато парків, отже легко буде зупинитися на хайкінг з неймовірними видами.

Колорадо – я би сказала, що майже всі дороги видові. Куди б ви не їхали – це  досить складні серпантини через гори, каньйони і озера, з масою видових майданчиків, хайкінгу, кемпінгів і ще бозна-чого, і надзвичайно видовищно. Найбільш красивою вважається Pikes Peak, але мені подобається дорога через каньйон вздовж гірської річки до мене до дому.

Blue Ridge Parkway – дорога, що поєднує Шенандоа національний парк (Shenandoah National Park) у штаті Вірджинія з Великим димчастими горами Північної Кароліни (Great Smoky Mountains). Пейзажі більш звичні для європейського ока – листяний ліс і водоспади, незвичною є димка, що чудернацько огортає гори і з під якої несподівано на серпантинах виринають казкові краєвиди.  І тут можна заглянути до другого, відкритого для відвідування, замку – Biltmore castle.

Ну і звичайно, дорога №66. Я була здивована на скільки вона насправді довга, і тільки не дуже велика її частина є тою, яка надихнула на створення мультфільму Тачки, тож найцікавіша її частина пролягає в Канзасі між містами Galena and Baxter Springs.

І є окремий ресурс де описані всі найкрасивіші дороги в США https://www.fhwa.dot.gov/byways/

Тож якщо зберетеся в подорож – незабутні враження гарантовані, бо в США перше, що я рекомендувала б дивитися – це природа, національні парки – це справді щось унікальне, але про це іншим разом.