Екзотична Болівія. Міні-гід або все, що потрібно знати для планування подорожі

Болівія, напевно, одна з найдивніших країн, яку мені довелося відвідувати. Як на мене, то тут еволюції в класичному сенсі, не сталося – нічого нікуди не зникло з найдавніших часів, а сучасність просто дивним чином і дивними елементами домішалася до всього, чим жило суспільство ще тисячі років тому. Так, наприклад, найкраща і напочесніша професія в Болівії – це шаман, а ритуали, часом буквально людоїдські, є абсолютно органічною частиною суспільства. При будівництві кожного будинку в Ла-Пасі було спалено людину в якості жертвоприношення Пачамамі, а на початку робіт на шахті до цього часу приносять в жертву дитину-інваліда. Ми не могли повірити, але спокійне підтвердження багатьох місцевих, нас таки переконало, що це не байки – вони не бачать в цьому нічого особливого. Туристам, правда, переживати немає про що – Пачамама любить тільки місцевих, тож дотримуючись не хитрих правил, ви цілком можете бути в безпеці.

Віза

Для відвідувачів з більшості країн потрібна віза, отримати її можна в пункті прибуття. Правда виглядає, що вартість візи залежатиме від цього самого пункту прибуття. В аеропорту віза для кого-небудь коштує 160 доларів, хоча мій пошук перед поїздкою показував 50 доларів. Процес також не простий, тож наше знайомство з країною почалося з нервів серед ночі. Раджу мати при собі вже готові копії всіх документів на кожну особу, а також копії резервацій готелю та квитків,  це значно спростить процес, ну і на всякий випадок – фото паспортного формату. Бажано мати готівку, щоб оплатити візу, бо оплата карткою можлива тільки в одному «віконечку» відповідно з довжелезною чергою.

Як дістатися

Аеропорт в Ла Пас такий самий дивний як і все в цій країні, з якоїсь причини більшість рейсів прилітають серед ночі, ми не змогли знайти нормальну пересадку, міжнародних рейсів дуже обмежена кількість. Позатим там є все, що потрібно. З аеропорту до центру міста можна дістатися на таксі і це виглядає одинокий варіант. Таксі з аеропорту до центру міста коштує 90-100 болівіанс (12-15 доларів). Прямо на виході мільйон таксистів, які пробують вас спіймати – і це нормально, це представники офіційного таксі J Так що не треба лякатися. Ми попередньо замовляли шатл з готелю, але він десь щез в невідомому напрямку, тож ми скористалися послугами таксистів. Живі-здорові, безпечно доїхали.

Безпека

В країні відносно безпечно. Для тих, хто дотримується простих правил. Про що потрібно пам’ятати. Таксі – тільки офіційне, тобто таке, яке позначене як таксі і має номери телефонів написані на авто. В іншому випадку можуть бути неприємності, є випадки викрадення людей. Також треба бути обережним з поліцейськими. В країні легко купити поліцейську форму, отже є багато «фейкових» поліцейських, які підходять до туристів і просять показати документи, гроші тощо. Справжній болівійський поліцейський, по-перше, без причини не зупиняє, по-друге, на вулиці документів не вимагає. Тож будьте обережні. В усьому іншому все як будь-де.

Клімат

Клімат важкий. І справа навіть не в тому, що Ла Пас найбільш високогірне місто в світі, ми, наприклад, до висоти звикли і на такій самій висоті часто катаємось на лижах, але сухість додає складнощів для тіла. Ми перші пару днів ледве дихали. І перше, що ми в місті зробили – купили торбу листя коки і робили з нього чай, який пили просто літрами, так і рятувалися, що й всім іншим рекомендую робити.

Валюта

Болівіан. Курс 1 до 7 з доларом. Поміняти можна в готелі, і це виглядає найбезпечнішим варіантом. Ще, звичайно, аеропорт.

Транспорт

Таксі по місту коштує фактично копійки, тож цілком рекомендую. Бо їхній місцевий транспорт виглядає небезпечно. Рух в місті надзвичайно агресивний і буквально без правил. На червоне світло машини не зупиняються, на перехрестях знаків немає, тож їде першим той, хто сміливіший. Для громадського транспорту немає офіційних зупинок, тож всі зупиняються де їм хочеться, ніхто не використовує сигнали повороту, якщо до цього ще додати складний ландшафт міста – круті, в більшості вузькі, стрімкі вулички – їздити трохи страшнувато. Метро немає, адже через розташування міста в кратері вулкану його і не можливо побудувати. Проте вони адаптували гондоли, які зазвичай використовують на лижних курортах, під міський транспорт. Гондоли мають 7 ліній і мережа продовжує розширюватися. Надзвичайно зручно! Те, що машиною можна їхати півтори години, гондолою це 15-20 хвилин. Крім того, надзвичайно видовищно – можна подивитися всі частини міста з висоти. Ми проїхали майже всі лінії від початку до кінця. Одна поїздка коштує 3 болівіан. На мою думку, це як раз те, чим обов’язково треба скористатися, хоча би в якості нового досвіду.

Де зупинитися

Ми поділили на дві частини наш візит – перші декілька днів в Ла Пас ми зупинилися в історичному центрі. І це було доброю ідеєю – бо все найцікавіше було поруч, крім того всі тури звичайно починаються і проходять саме в цій частині. Тут можна також знайти досить цікаві готелі – ми зупинилися в переробленому середньовічному замку. Це був один з найбільш незвичайних готелів, що ми коли-небудь мали. В центрі також є декілька досить сучасних готелів, кошт плюс-мінус 100 доларів за ніч. Другу частину часу, на який були заплановані одноденні тури, ми були в південній частині міста, яка є більш сучасною, тут знаходиться основна частина посольств, тут живуть іноземці та заможні болівійці. Відповідно рівень готелів (за ту саму ціну) буде вищим і більш комфортним, але це десь приблизно півгодини до історичної частини гондолою. Проте я рекомендую хоча б побувати в цій частини, щоб не складалося враження, що в місті все виключно сумно.

Що робити

Ла Пас саме по собі цікаве місто і хоча б раз в житті я думаю тут треба побувати. Розташоване в кратері вулкану воно має унікальну архітектуру. Будиночки буквально наліплені на схилах гір. При чому саме дно кратеру також не однорідне – скрізь можна бачити дивні скалисті утворення, на яких також поналіплювано будиночків. Самі будиночки в Ла Пас, власне і як і в усій Болівії, створюють в більшості сумне враження – ми спочатку не могли зрозуміти чому так багато покинутих недобудов. Виявляється, що на закінчений будинок в Болівії великий податок, тож люди в більшості ззовні залишають будинок «недобудованим», щоб платити тільки як за базову конструкцію, але в середині житло повністю придатне для життя. Хоча враження від болівійських міст – начебто ти знаходишся на величезному безкінечному будівництві. Ну крім звісно історичної частини та вже згаданої південної частини міста Ла Пас. Але незвичайні ландшафтні формації та саме розташування міста надають йому шарму та своєрідності.

Отже. Тури по місту. Виглядає, що найпопулярніший тур по місту red cap city tour – 2,5 години по центру. Вони працюють фактично на чайових. Інформацію про них можна знайти тут: https://www.redcapwalkingtours.com/en

Але ми через Viator замовили альтернативний тур «be local» – менші групи, маршрут фактично той самий, але більше розказують про місцеві історії, звичаї тощо. Коштує 8 доларів від особи. Вони нас правда зі старту втратили і півгодини не могли знайти, але врешті інформаційне наповнення туру згладило цей прикрий початок.

Фактично будь-який тур покриє основні цікаві місця: ринок відьм, де можна купити різного зілля на всі випадки життя та сувеніри; тюрма, яка складає окремий світ – тут живуть сім’ями, звідси діти ходять в школу, одночасно це найбільша кокаїнова фабрика; надзвичайно нетрадиційне кладовище, місцевий базар з дегустацією місцевої їжі та звичайно історичний центр.

Точно рекомендую скористатися гондолою. На тому самому viator або у тих же red cap є тури по місту by cable car. Ми й тут пішли трохи іншим шляхом і через додаток showaround взяли чудового місцевого хлопчика-гіда, який зустрів нас в нашому готелі і не тільки повозив по місту та порозказував історій, а також допоміг вирішити всякі рутинні питання по типу купівлі локальної сім-карти. Кошт був 5 доларів за годину.

Інше місце, яке обов’язкове для відвідування – Місячна долина (Villa de Luna), вона розташована в південній частині, виглядає абсолютно настільки незвичайно, що не відвідати це місце – багато втратити. Болівійці вірять, що саме так виглядає Місячна поверхня і кажуть, що Ніл Армстронг це підтвердив, коли побував тут. Це скалисте утворення, приблизно 1 година хайкінг, доїхати можна або на таксі, або деякі екскурсії включають це місце в свою програму.

Є ще одне місце для хайкінгу, більш експертного та довгого Villa Animas, але там немає позначених доріжок, легко загубитися, тож щоб туди йти, треба знайти когось місцевого, хто добре знає ці місця.

Багато пишуть про відвідини Al Alto – це типу окреме місто, але по факту це одне місто з Ла Пас. Там просто потрібно побувати для різноманіття, але відвідини нормально включені в програму туру гондолою. Al Alto – це суцільний базар. Єдине, що цікавого там відбувається – це двічі на тиждень бої чоліт. (Cholita wrestling). Бої проходять в четвер та неділю о 16.30 та 18.30 на найбільшому базарі (наліво від терміналу гондоли вулецею Avenida Panoramica попадаєте прямо на місце). Чоліти в Болівії – це взагалі окремий клас місцевого населення. Екзотичного вигляду дамочки, завжди в національному одязі, вони мільйонери і феміністки. Мільйонери за рахунок продажу коки без сплати податків, що також дає їм абсолютну незалежність, і феміністки, бо пробують зруйнувати сталі звички дуже патріархального суспільства, маючи по декілька коханців одночасно або виходячи заміж тільки за того, кого самі виберуть. Тож ці бої мають на меті наочну демонстрацію сили чоліт. Надзвичайно цікавий культурний пласт.

Музеїв в місті не так багато і вони працюють за дивним графіком, нам не вдалося нікуди попасти, крім музею коки. З кокою в країні також ціла історія. Вони перше прийняли міжнародні конвенції, які забороняють вирощування цієї рослини, але населення так широко і в різний спосіб використовує коку, що уряд мусів все відмінити і дозволив продовжувати її вирощувати. Кока тут одночасно і ритуальна і медична рослина, що з огляду на їх клімат зовсім не дивно. І має без перебільшення тисячолітню історію застосування. Ми, до речі, купили крім листя коки для чаю, власне сам чай, а також цукерки, шоколад, лікер, все це може бути досить добрим презентом.

Одноденні екскурсії

Тіванаку – руїни давнього міста власне племені тіванаку. Крім самого міста (яке не так добре збереглося) там є також 2 музеї. Якщо саме місце може й не надзвичайно цікаве, то історії позацим точно варті, щоб їх послухати.

Тітікака – найбільш високогірне озеро у світі. В якому якимось чином живуть дельфіни. Колись воно було величезним, діставало майже території Ла Пасу і було одним цілим з солончаком Уюні. Зараз поділене поміж Болівією та Перу. Для місцевих гідів виглядає, що це одна з найулюбленіших екскурсій – в основному через спокій, тишу та красу цього місця. Ну і звичайно тут можна трохи заглибитись в місцевий колорит, хоча як на мене колорит в цій країні буквально скрізь.

Джунглі Амозонки – екзотика, до якої ми особисто ще не дібралися.

І  напевно найвідоміша принада Болівії найбільший в світі Солончак Уюні, заради чого в Болівію їдуть більшість туристів. Тут треба зупинитися окремо.

 Солончак має величезну площу, екзотичність йому надає те, що коли він вкритий водою – на цих безкрайніх просторах втрачається межа між небом і землею. Правда період для цього дива природи досить короткий, в переважній більшості це січень та лютий. Нам пощастило, ми були в квітні, але перед тим був дуже щедрий сезон дощів, тож частина озера ще залишалася покритою водою, а друга частина вже була суха. Тож ми побачили озеро в різних його видах.

Найпростіше дістатися до солончака літаком, тут є невеличкий дивний, але робочий аеропорт. Це 1 година польоту. Можна замовити екскурсію з Ла Пасу, але мені видається, що дорога автобусом трохи важкувата, особливо зважаючи на те, що зазвичай переїзд вночі і відразу власне ви попадаєте на екскурсію, проте декому цей варіант може допомогти добре зекономити кошти.

В нас же завжди все не так, як в нормальних людей, тож ми поїхали поїздом. Будь ласка, не робіть цього, навіть, якщо в деяких блогах прочитаєте, про красу дороги. Ну хіба що ви захочете посиленого повного занурення в місцеву екзотику. Отже, поїзд, «Bolivian express» їздить тільки від містечка Oruro, що розташоване в 4 годинах автобусом від Ла Пас. Болівійський автобус разом з усією автобусною станцією така сама архаїка з дивними елементами модерну, як і скрізь. Квитки, наприклад, друкуються на друкарській машинці, хоча будівля автостанції виглядає більш-менш пристойно. Автобуси ззовні наче нормальні, але майже знищені в занедбані в середині. По дорозі до кінцевої станції, автобус не зупиняючись, лише пригальмовуючи не надовго, на ходу підбирає пасажирів. В Oruro вокзал існує лише для цього  «Bolivian express», який їздить тільки двічі на тиждень і тільки в одному напрямку – до Уюні. Саме Oruro, не зважаючи на те, що це друге за величиною місто Болівії, – чи то незакінчене будівництво, чи то вже руїни серед яких розрісся базар. Ну і власне за часом – вся дорога забрала в нас цілий день.

На солончак в більшості випадків люди приїжджають або на один день (тільки на саме озеро), або беруть триденні тури. Без гіда рухатися по озеру неможливо категорично. Це безкрайнє біле поле солі, або ж більше – простір де скрізь просто небо на всі сторони. І ніяких орієнтирів.  GPS чи мобільний зв’язок тут не працюють, місцеві рухаються інтуїтивно. Тож самостійних походів по озеру просто не існує, хіба що обережно з краєчку, що немає ніякого змісту.

Власне одноденний тур в більшості випадків це тільки озеро.

Триденний виглядає надзвичайно цікаво: крім самого солончака, низка лагун (Зелена, Червона, там, де збираються фламінго), вулкани, пустеля Сальвадора Далі – сама екзотика.

Але для нас триденний тур мав два суттєві недоліки: поселення в гостелах і закінчення туру десь в іншому кінці країни, звідки неясно як добиратися назад до Ла Пасу.

Тож ми пішли не зовсім традиційним шляхом і замовили на два дні приватну екскурсію для нас двох, з тим, що ми залишаємося в Уюні і самі собі бронюємо готель. Вартість такого туру складала 800 доларів. Треба зауважити, що в Уюні є декілька готелів, які побудовані повністю із солі – екзотично не те слово, а крім того ще й розкішно. Надзвичайно раджу, на boking.com легко можна знайти варіанти.

Отже наші два дні включали: саме озеро в різних частинах, вулкани, острів Incahuasi (там ростуть кактусові дерева, яким по 700 років, і острів до цього часу використовується місцевими для ритуальних обрядів), кладовище поїздів, фабрика солі і надзвичайно романтичні обіди посеред солончака.

І в процесі спілкування з гідом ми з’ясували, що можливий був триденний тур з зупинкою в нормальних готелях. Про це ніде не написано і ніхто не пропонує, але якщо прямо запитати – то запропонують варіанти. Точніше так, агентство де ми бронювали тур, має можливість цивілізованого поселення за умови прямого питання. Власне, це було одиноке агентство, яке з нами в принципі спілкувалося, всі інші виглядали абсолютно не зацікавленими клієнтами, від них важко було дістати відповіді, незважаючи на досить недешеву вартість туру. Отже, точно можу порекомендувати:

https://boliviatravelsite.com/

В них же ми замовляли одноденні тури з Ла Пасу – все було чітко, клієнтоорієнтовано, ми іноді прямо на ходу щось змінювали і вони підлаштовувалися.

Їжа

Треба бути обережним, можна отруїтися. Раджу мати з собою якісь пігулки на такі прикрі випадки. Тому раджу їсти в туристичних місцях, можливо менше екзотики, зате більше безпеки. За екзотикою можна сходити до ресторану Gustu gustubo.restaurantgustu.com (столик треба резервувати заздалегідь – це один з найвідоміших ресторанів в Латинській Америці) і замовити болівійське меню. Що це таке передати не вийде при всій красномовності, покажу лише частину з цього:

Отже, кому в житті не вистачає пригод і занурення в екзотику – вам точно в Болівію.